"НЕ ХОЧУ В ШКОЛУ! НАБРИДЛО!"
Як мотивувати дитину до пізнання?
"Шкільний вересень добіг кінця, захоплення від зустрічі з друзями після літа стихли, враження від нового (предметів, вчителів, самої школи) притлумились, - шкільна рутина набрала обертів.
Що ж робити батькам, аби підтримувати пізнавальний інтерес, навчальну мотивацію та не наражатись на щоденні «не хочу», «не буду», «набридло»?
Зрозуміло, що є періоди, коли діти мчать до класів, чекаючи на нове й цікаве. Проте в багатьох є періоди стійкого небажання прокидатись й збиратись до школи, готуватись до занять, відповідати та робити вправи на самих уроках.
Якщо ми спробуємо уявити замкнене коло дитячої демотивації, то виглядатиме воно приблизно так. Спочатку вчительська чи батьківська вимога щось зробити провокує цілий натовп думок-демотиваторів в дитячій голові («це нудно, не цікаво», «я не впораюсь, я не розумний», «дістали, знову тиснуть»…). Потім ці думки провокують почуття-демотиватори (сум, нудьгу, роздратування, злість, сором…). В такому емоційному стані дитина все робить абияк, тягне час, впирається, страждає… Ця поведінка призводить до того, що невдоволення дорослих росте, вимоги посилюються, стають жорсткішими, з’являються докори та образи і – коло замикається.
Спробуйте спочатку розібратися, що саме демотивує дитину йти на уроки. Важливо зрозуміти, й що відштовхує, відвертає від школи – марні спроби сподобатись однокласникам, занадто гостра критика з батьківського чи вчительського боку, неможливість мати, а отже і хизуватись крутими забавками, зайва вага, неоковирні окуляри або інше, через що дитина зазнає кепкувань, принижень або й агресії у свій бік.
Якщо школяр вважає завдання нудними – допоможіть знайти в них цікаве, покажіть як та де можна застосувати здобуті знання та вміння.
Якщо дитина не певна в собі та своїх силах – підтримайте її, нагадайте час, коли все вдавалось, підкажіть, як зробити швидше та якісніше, давайте підказки, хваліть за успіхи, будьте поряд і будьте опорою.
Якщо ж це думки про інших людей, їхній тиск чи знецінення – продемонструйте, що це не так, дайте більше часу, скажіть щось добре та особисте, підкресліть те, наскільки ви цінуєте свою дитину та її зусилля.
- давайте простір для самостійності (умови, за яких дитина може зробити завдання сама) та креативності, творчості, різних варіантів дій та рішень (не наполягайте на зразку, дозволяйте експериментувати);
- створюйте ситуації успіху (умови, за яких дитина здатна виконати завдання якісно) та ситуації, в яких помилки є нормою, частиною процесу засвоєння знань (частиною досвіду, гри, необхідною умовою для того, щоб навчитись);
- радійте успіхам, підтримуйте в невдачах та орієнтуйте на пошук виходу (давайте емоційну підтриму без докорів та “тебе ж попереджали”), а ще – діліться власним досвідом невдач та способів впоратися з ними (“я теж переживав подібне”).